За останні 20 років наші голови заповнили багатьма міфами. І один з найбільших і заразних — це міф про конкуренцію.
Сюжет міфу такий: конкуренція — основна властивість людської особистості. Без конкуренції лінива людська особа не здатна ні на що. Конкуренція будить сили, загартовує характер, допомагає нам розкрити в собі нові можливості, приносить задоволення від перемоги. Тільки таке співтовариство здатне досягти високих результатів, в якому кожен бореться за місце під сонцем, підвищуючи тим самим планку якості дій.
Будь-хто, хто всерйоз зануриться в історію досліджень людських мотивацій, виявить, наскільки все це надумано.
Що кажуть з цього приводу вчені? Маються на увазі ті скромні дослідники, які ще не розучилися займатися реальними дослідженнями. Вони кажуть, що конкуренція — лише один з трьох способів досягти мети. Ще два — це кооперація і незалежна діяльність. Теза про нашу вроджену потребу в суперництві більш ніж суперечна. Власне, вона заявлена в наукових теоріях, таких як дарвінізм і фрейдизм. Практичні ж досліди ставлять ці теорії під сумнів. Більшість вчених змушені визнати, що прагнення до конкуренції — набута ознака, вона штучно виховується соціумом і не передається у спадок. Набагато глибше в психіці людини сидить бажання співпрацювати з іншими людьми. Причому досвід кооперації викликає в людині виключно позитивні емоції, тоді як суперництво завжди обтяжене стресом — навіть переможець відразу після ейфорії відчуває страх помсти з боку переможеного.
Прагнення до суперництва — доля людей слабких і невпевнених у собі. Таким чином вони женуться за ілюзією підвищення самооцінки. Це результат серйозних досліджень. Напевно вам доводилося зустрічати людей, які не відчувають потреби демонструвати свою силу і успішність. Вони діють і творять вільно. Таких людей ми сприймаємо як зрілих і незалежних, їх життєдайність зачаровує, від них віє внутрішньою гармонією і спокоєм. У них досить висока самооцінка і немає ніякої потреби з кимось конкурувати. І, що найцікавіше, вони багато чого домагаються, причому в найбільш трудомістких і креативних сферах людської діяльності. Поставте поруч із такою людиною «вічного переможця», і вам відразу стане ясно, що таке психічне здоров’я.
Якщо бути відвертими, конкуренція як базовий мотиваційний принцип трудової діяльності — доля крамарів і кар’єристів. Чим складніше вироблений продукт, чим більшої концентрації він вимагає від людини, тим більш руйнівний культ конкуренції і тим актуальніші мотивації вищого порядку. Написав би Моцарт свій «Реквієм», якби замовник оголосив тендер і в спину Моцарту дихав би який-небудь інший Моцарт? Напевно і Ньютон не зміг би вивести закон всесвітнього тяжіння в умовах жорсткої конкуренції на ринку наукових відкриттів. «Щас я його зроблю!» — Не найкраща мотивація для того, щоб писати музичні шедеври, розкривати таємниці світобудови і створювати проривні технології, що змінюють все людство.
Так, звичайно, який-небудь гуру, обтяжений макроекономічним мисленням, скаже: що б там не творилося в головах людей, людство все одно існує в режимі постійної війни, змінюються тільки її форми. Конкурують між собою фірми, корпорації, економіки, народи. І гуру буде правий. Але парадокс в тому, що на цій самій арені, як правило, виграють не ті спільноти, які розвиваються на основі жорсткої внутрішньої конкуренції, а навпаки, роблять ставку на кооперацію і командне мислення. Це як у футболі. Жоден тренер, будучи при здоровому глузді, не змусить своїх гравців на полі один з одним конкурувати. Щоб перемогти супротивника, потрібно вселити в своїх гравців командний дух і внутрішню мотивацію до досконалості. Інакше — поразка неминуча.
Наша країна схожа саме на таку неправильну футбольну команду. Культ конкуренції насаджується з дитинства. Одному Богу відомо, скільки очок у всесвітньому суперництві у нас відняли «Дом-2», «Останній герой» та багато інших танцюючих, співаючих та кухарських телешоу, направлених на затвердження агресивного індивідуалізму. Можна припустити, що це підступи ворогів, але все набагато гірше: ми дійсно так вважаємо. Ми і справді повірили в своє суперменство. Дуже гірко хоч і кумедно іноді дивитися на людину, яка приходить в професію, як на ринг: «Кого тут перемогти?! Щас я всім доведу! »І вона не розуміє, що вже переможена. Тому що вона в повній самоті, вона ні з ким не хоче співпрацювати. Навіть сама з с собою.
Тепер якщо прочитати заголовок статті ми просто посміхнемось…